Директор Центру Довженка Іван Козленко розповів про створені у 20-30-х українські кіношедеври, головних дійових осіб українського кіноавангарду та видатні картини, які вважалися втраченими і щойно в останні роки були віднайдені.

Українське німе кіно, що вироблялося в 1922-1930 рр. під маркою державної монополії ВУФКУ на кінофабриках Одеси, Ялти, а з 1928 року й Києва, в 1930-х роках було майже всуціль заборонене.

Звинувачені в різного роду "ухилах" — формалізмі, біологізмі й навіть "буржуазному націоналізмі" — шедеври українського кіноавангарду підпали під цензуру і на довго лягли на полички спецфондів.

Після того, як на початку 1930-х були заборонені найвизначніші фільми українського кіноавангарду — "Звенигора", "Арсенал", "Земля" Олександра Довженка, "Людина з кіноапаратом" Дзиґи Вертова, "Злива" та "Перекоп" Івана Кавалерідзе, — радянська цензура заборонила і зовсім безневинні "бойовики", як тоді називали масштабні історичні постановки та психологічні драми. 

Олександр Довженко на зйомках фільму, 1932

До 1938 були заборонені мало не всі українські німі фільми, які дошкуляли партійним функціонерам не тільки новаторською кіномовою, але також українськими написами, обов’язковими для українського кіно 1920-х.

Деякі з цих фільмів змогли повернутися із забуття по смерті своїх видатних авторів – в 1950-х та 1960-х, а частина залишилась під забороною до останніх років існування СРСР. Саме їм пощастило найменше: після краху Союзу про існування цих картин уже ніхто не пам’ятав.

Їхнє повернення до глядача стало можливим лише на початку 2010-х, коли Центр Довженка почав програму реставрації та популяризації забутого українського кіноавангарду.

Топ-5 найбільш видатних і найменш відомих шедеврів українського німого кіно

1. "Хліб" (1929) — либонь найбільше українське кінематографічне відкриття 2000-х. Створений хай і дещо епігонським, але навдивовижу оригінальним режисером Миколою Шпиковським у співавторстві з геніальним оператором Панкратьєвим, цей фільм присвячений першій спробі колективізації 1920-го року.

Картина насправді вражає рвучким, кліпоподібним монтажем та аскетичною кіномовою. Осяяні сонцем, прозорі й графічно витончені панорамні кадри цього фільму в художньому плані нагадують пасторальні кадри "Землі" Довженка.

Як і більшість авангардистських стрічок свого часу, які з формальної точки зору зазнали суттєвого впливу модерної української літератури, "Хліб" руйнує лінійний наратив, відмовляючись від класичної фабули та свідомо реконструює фігуру героя.

Слухачі "UPLectorium: Розстріляне відродження" матимуть можливість переконатись у цьому на лекції про становлення українського німого кіно уже 21 листопада.

2. Фільм "Навесні" (1929) був естетичною антитезою своєму ранньому передвіснику "Людина з кіноапаратом", яку режисер Михаїл Кауфман в якості оператора знімав з легендарним братом Дзиґою Вертовим в Одесі, Харкові, Києві та Москві.

На противагу підкреслено дегуманізованій "Людині з кіноапаратом", "Навесні", побудована на виразних портретних кадрах, сповідує характерний своєму часу ліричний революційний романтизм, пропонуючи кінематографічний аналог вітаїзму Миколи Хвильового.

Карколомний монтаж школи кіноків ("кіноки" — об’єднання режисерів-документалістів, створене 1919 року Д. Вертовим. — Ред.) тут розкривається як метод не дезорганізації зорового досвіду, а організації візуальної матерії "життя, схопленого зненацька".

3. Знімаючи найдошкульнішу українську кінокомедію 1920-х років "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський навряд чи ставив собі на меті розвінчання ірраціональної природи радянської влади. Хоч там як, але фільм вийшов справжнім пасквілем на радянський суспільний лад.

У ньому з неймовірною сугестивною силою виражено пророче передчуття того, у що виродилась утопія "загірної комуни": саморепродуктивний саботаж, агресивний тоталітаризм, неорелігійний пролетарський пафос та невикорінний бюрократизм, що породжував чудернацький новояз, покликаний перекодувати світ на знеособлену карикатуру (не дивно, що головний герой фільму – верблюд!).

Стрічка вважалась втраченою до кінця 1970-х років, коли була віднайдена російським дослідником Наумом Клейманом й відтоді сором’язливо й похапцем зрідка демонструвалася студентам ВДІКу.

4. Українська анімація бере свій початок 1926 року, коли її піонер В’ячеслав Левандовський розпочав роботу над першими мальованими стрічками "Казка про солом’яного бичка" та "Українізація" (1927), які були заборонені за "куркульські ідеологічні тенденції" та "націоналістичний ухил".

Довгий час вважалося, що мультфільми 1920-х безслідно втрачено. Лише 2013 року в складі хронікальних кіножурналів ВУФКУ вдалося віднайти з десяток анімаційних мультфільмів (мультиплакатів або мільтиплікатів), здебільшого кіноанонсів та агітаційних кінофейлетонів, зібраних Центром Довженка в програму "Мультагітпроп".

Анімація широко використовувалась в освітніх та культурфільмах і подекуди в художніх стрічках, як от "Октябрюхов і Декабрюхов" за сценарієм Владіміра Маяковского та "Навесні" Михаїла Кауфмана. Найнеймовірніші її зразки належать великому винахіднику Володимиру Дев’ятніну.

5. "Вітер з порогів" (1929)- на перший погляд стандартний агітфільм про перемогу індустріалізації, де вражаючі панорами будівництва Дніпрогесу змонтовані в авангардній манері.

Однак стрічка має подвійне дно. Режисера Арнольда Кордюма цікавить не лише пропагандистський потенціал теми, але також антигуманістичні наслідки індустріальних перетворень.

Кадр із фільму “Вітер з порогів” Арнольда Кордюма, фото okino.ua

Як і Довженко, він сприймає смерть села болісно, надаючи оповіді ознак психологічної драми.

"Вітер з порогів" став для Кордюма своєрідним мемуаром: 1911 року саме на дніпрових порогах відбувся його акторський дебют у кіно – в першому українському повнометражному художньому фільмі "Запорізька Січ", в якому він грав в складі трупи Миколи Садовського, якого сам Кордюм залучив до виконання головної ролі у "Вітрі з порогів".

1929 року Кордюм стає свідком смерті порогів, яку переживає глибоко особисто, вплітаючи у фільм пронизливу ностальгійну емоцію.

Джерело: pravda.com.ua

Опубліковано в Цікаво

Цей фільм мав приголомшливий успіх за кордоном, а от в радянському Союзі його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Козацький бойовик "Тарас Трясило", знятий в Україні в 1926 році, в кінці 30-х взагалі зник з виду, повідомляє "24 канал".

17 років тому одну з його копій знайшли в Парижі і нещодавно цією стрічкою відкрили фестиваль німого кіно.

Плівку в кінці 90-х знайшов кінознавець українського походження Любомир Госейко. Два роки тому її купила Україна, а в Центрі імені Довженка 72 хвилинний фільм рік покадрово вручну відновлювали.

За сюжетом фільму, події відбуваються в середині XVII ст. Головний герой стрічки - селянин, який втік на Січ і підняв козаків проти польської шляхти.

Повідомляється, що стрічка в свій час мала величезний успіх за кордоном, а ось в СРСР його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Сестру Тараса грає популярна тоді Наталя Ужвій. Це перша її головна роль в кіно.

Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Дніпрі та Умані. А в Одесі побудували ціле містечко – курені, хати, церкви. Художник фільму радився зі знавцем історії Дмитром Яворницьким. Тому вийшло натуралістично.

Опубліковано в Кіно

Фільм «Іній», що розповідає про війну на Сході України, відібрано до участі у «Двотижневику режисерів», який проводиться в рамках 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю.

Як зазначила український продюсер картини Олена Єршова, це знакова подія для України. “На одному з найпрестижніших кінематографічних майданчиків буде демонструватися фільм про нашу війну, практично повністю знятий в Україні за фінансової участі Держкіно, з проникливими документальними монологами реальних військових – учасників бойових дій, яких ми плануємо привезти на презентацію фільму в Канни”, – сказала вона.

Зі слів радника «Двотижневика режисерів» Ігоря Гуськова, таких фільмів про Україну і з Україною в Каннах раніше не бачили.

«Впливове західне видання Liberation внесло «Іній» до 20 фільмів, задля яких варто відвідувати кіно у 2017 році, поряд з новими стрічками Мартіна Скорсезе, Філіпа Гарреля, Лава Діаса та інших. За сюжетом, молодому литовському хлопцю Рокасу одного дня випадає несподівана можливість побувати в Україні та побачити справжню окупацію і війну. Реальність виявляється набагато жорсткішою, порівняно з його романтичними уявленнями. Зйомки фільму відбувалися в районах, наближених до зони проведення АТО: місцеве населення та військові сприяли знімальному процесу, наповнюючи картину автентичною правдою прифронтового життя», – ідеться у повідомленні прес-служби Держкіно.

Нагадаємо, копродукцийний проект (Україна, Франція, Польща і Литва) фільму «Іній» став одним з переможців 8-го пітчингу Держкіно. За сюжетом стрічки, молодому литовському хлопцеві Рокасу одного разу випадає можливість побувати в Україні і побачити справжню окупацію і війну. Але реальність виявляється набагато жорстокішою, ніж його романтичні уявлення про це.

 

 

Стрічка «Іній» — воєнна драма 2017 року, поставлена литовським режисером Шарунасом Бартасом. Фільм знято у копродукції Литви, Франції, України і Польщі за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Литовського кіноцентру, телеканалу ARTE (Франція) та Польського кіноінституту.

«Двотижневик режисерів» – незалежна секція, яка проводиться паралельно з головним конкурсом Каннського кінофестивалю і має на меті допомогти кінематографістам та налагодити зв’язок між режисерами, критиками і глядачами. У рамках цієї секції щорічно представлена програма короткометражних та художніх фільмів, а також документального кіно з усього світу.


Опубліковано в Кіно

15 березня у Парижі відбулися додаткові зйомки для сімейного фентезі "Поліна" канського призера Оліаса Барко.

Зірковий Жан Рено, відомий за стрічками "Леон" і "Багряні ріки", знявся в кількох заключних епізодах. Фільм є копродукцією України, Бельгії та Франції.

Картина розповідає про 11-річну дівчину, яка живе зі злою тіткою і кузеном, нічого не знаючи про батьків та минуле. Поки родичі планують здихатися Поліни і отримати її спадок, дівчина тікає і вирушає у сповнену пригод подорож.

"Поліна" - копродукція України, Бельгії та Франції: у фільмі вже встигли знятися безліч відомих європейських акторів, серед яких - француженка Віржіні Ледуайен ( «Пляж», «8 жінок»), а також топ-модель Одрі Марні, "особа" з обкладинок італійського, французького, німецького та японського Vogue.

Головну роль у фільмі зіграла юна українська актриса Поліна Печененко, яку режисер Оліас Барко кілька років тому випадково зустрів під час екскурсії по київській студії Film.ua. "Вона - моя Наталі Портман", - не скупиться на компліменти Поліні Оліас Барко.

JeanReno2

Мені було приємно стати частиною "української пригоди", якою став фільм-фентезі "Поліна" завдяки моїм друзям - режисерові Оліасу Барко та оператору Т'єррі Арбогасту, - коментує Жан Рено. - І я був радий попрацювати з молодою українською актрисою Поліною Печененко, сором'язливою й тендітною ". Жана Рено й оператора фільму "Поліна" Тьєррі Арбогаста (лауреата трьох премій "Сезар", який зняв один з найбільш значущих фільмів дев'яностих - "П'ятий елемент") дійсно пов'язує близька дружба. "З Жаном Рено я зняв три чудових фільми, в тому числі й "Леон", - говорить Тьєррі Арбогаст.

У прокат "Поліна" вийде в 2018 році.

Опубліковано в Кіно