Папа Римський і американці допомогли психологам Слов'янська відкрити дитячий центр відновлення після травм війни.

Опубліковано в Україна

Владика Венедикт (Алексійчук) упродовж трьох місяців переїде до США та стане п'ятим Правлячим єпископом Чиказької єпархії УГКЦ.

20 квітня 2017 року, у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про призначення дотеперішнього Єпископа-помічника Львівської архиєпархії владику Венедикта (Алексійчука) Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаґо, США, перенісши його з титулярного осідку Германіціяни.  

Біографічна довідка. Народився 16 січня 1968 року в селі Борщівка Костопільського району Рівненської області. З 1975 по 1983 навчався в Борщівській восьмирічній школі. У 1983 році розпочав своє навчання в Рівненському медичному училищі, яке закінчив у 1987 році за спеціальністю фельдшера. Опісля працював на станції швидкої медичної допомоги. Із травня 1987 по травень 1989 служба в війську. Опісля рік працював як фельдшер в санаторії у місті Трускавець.

У 1990-1993 роках навчався в Духовній семінарії в місті Дрогобичі. Був висвячений на священика 29 березня 1992 року. Тоді ж був призначений на парафію села Бистриця Дрогобицького деканату. Крім того, душпастирював при церкві Святої Трійці у м. Дрогобич. З 1992 по 1994 рік, працюючи в Патріаршій катехитичній комісії, відповідав за організацію місійної праці на Східній Україні.

13 травня 1993 року був прийнятий до Свято-Успенської Унівської лаври монахів Студійського уставу. Отримав монаший постриг 13 жовтня цього ж року. 31 грудня 1995 року отримав малу схиму.

З липня 1994 року душпастирював у новоствореному монастирі Святих Бориса і Гліба в Полоцьку (Білорусь). Одночасно працював у парафіях у Вітебську, Могильові, Гомелі, Бресті. Був духівником в молодіжній християнській організації в Мінську.

У 1996 році закінчив Люблінський католицький університет із написанням магістерської праці на тему «Християнська духовність за св. Іваном з Кронштадта».

З грудня 1996 року перебував у місті Сан-Кетерінс (Канада) з метою заснування у цьому місті нового монастиря. Звідти повернувся у квітні 1999 року, оскільки був обраний ігуменом Свято-Успенської Унівської лаври. У травні 2000 року повторно був обраний ігуменом, а в травні 2005 року – переобраний на наступну каденцію.

З 2004 року член Патріаршої комісії у справах монашества.

З жовтня 2004 року розпочав докторантське навчання в Люблінському католицькому університеті. У 2006 році закінчив лецінціат у згаданому університеті з теології духовності.

У 2006 році був адміністратором парафії Святого Миколая в м. Перемишляни. У лютому 2006 року призначений головою секретаріату Собору монашества УГКЦ. У травні 2007 року очолив Літургійну раду. У серпні 2007 року був обраний головою Ради вищих настоятелів чоловічих інститутів богопосвяченого життя УГКЦ.

18 квітня 2008 року в Люблінському католицькому університеті захистив докторську роботу на тему «Настоятель як духовний отець. Дослідження у світлі творів преподобного Теодора Студита».

3 серпня 2010 року призначений Єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Йому призначено титулярний престол Джерманічана.

5 вересня 2010 року в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові здійснено єпископську хіротонію. Чин архиєрейської хіротонії у присутності Блаженнішого Любомира, за участю членів Синоду Єпископів УГКЦ здійснив владика Ігор (Возьняк). Співсвятителями були владика Юліян (Вороновський), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, та владика Павло (Хомницький), Єпарх Стемфордський (США).

Довідка про єпархію. Єпархія святого Миколая в Чикаґо входить до Філадельфійської митрополії та є її найбільшою частиною з огляду на територію, охоплюючи території північних, центральних та західних штатів країни. Вона була заснована 1961 року та згідно з даними «Annuario Pontificio 2017», станом на минулий рік нараховувала приблизно 50 парафій, надаючи духовну опіку понад 10 тисячам вірних. Цей осідок став вакантним 16 серпня 2016 року після відходу до вічності четвертого Єпарха Чиказького владики Річарда (Семінака).

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

ВІДЕО: Владика Венедикт у церкві Воскресіння м. Винники.
У Світлий Вівторок, 18 квітня, у церкві Воскресіння Господнього відбулася Святкова Літургія, яку очолив Преосвященний Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ із нагоди 175-річчя освячення церкви Воскресіння Господнього, парохом якої багато років поспіль є митрофорний протоієрей Петро Паньків.

Опубліковано в Віра

Винищувачі американських ВПС біля берегів Аляски перехопили два російські бомбардувальники Ту-95, які наблизилися до кордону США. Літаки цієї модифікації здатні нести ядерну зброю. Про це повідомляє телеканал Fox News з посиланням на джерела в уряді, передає 112.ua.

Два Ту-95 пролетіли на відстані близько 100 миль (160 км) від американського острова Кадьяк і в 280 милях (450 км) на північний захід від бази ВПС США Elmendorf, йдеться в повідомленні.

Наголошується, що це перший з моменту вступу на посаду президента Дональда Трампа інцидент з російськими військовими літаками біля кордонів США.


Опубліковано в Світ

У середу, 5 квітня, в Кембриджі, Массачусетс покажуть документальний серіал про декомунізацію в Україні. Показ організовує Український науковий інститут Гарвардського університету.

Decommunization.UA - незалежний кінопроект, який прагне знайти відповіді на складні питання в сучасній Україні: Хто ми тепер? Що символи комунізму означають для незалежної України? Чи звільнення від цих символів поліпшить наше життя?

Сама тема декомунізації розкривається через п'ять бесід, де люди розповідають свої особисті історії. У них не йдеться про знесення пам’ятників чи перейменування. Вони про два типи світобачення: радянське й сучасне.

Показ відбудеться за адресою: Belfer Case Study Room, S-020 CGIS South, 1730 Cambridge Street, Cambridge, MA. Початок о 18.30. Деталі за посиланням.

Опубліковано в Світ

АМЕРИКАНСЬКA ЛIКАРНЯ, АБО ЯК Я З “МАМАШІ” СТАЛА “SWEETY”

Проживши в Штатах пiвтора роки, я весь час старанно намагаюсь уникати порiвнянь з Україною. Але нещодавно менi довелося “погостювати” в американськiй лiкарнi, i тут не помiтити рiзницю було неможливо.

Вперше я народжувала в українському обласному центрi. Це був справжнiй жах. Пiсля майже доби в реанiмацiї мене перевезли у палату з 4 (!) iншими жiнками з немовлятами. Безперервний плач дiтей i стогiн жiнок. Будь-яка допомога – за грошi в кишеню. Хамство персоналу – за межами добра i зла. “Мамаша, чєво ви хатiтє?” або “Мамаша, вєрнiтєсь в палату!” – була вiдповiдь на будь-яке запитання, з яким жiнка виходила в коридор. I, звiсно, класика жанру – сердита прибиральниця, що, гримаючи шваброю, возюкає брудною ганчiркою по пiдлозi. Та лiкарня потiм довго снилася менi y нiчних жахiттях.

Вдруге я народжувала у Києвi. Грошi в кишеню лiкарю + платна палата. Хоч i з потрiсканими стiнами – зате сама. Туалет через коридор – ну, та й Бог iз ним. Але шок – медперсонал iз попередньої лiкарнi, подолавши просторово-часовий континiум, опинився зi мною у моїй новiй реальностi. Трохи новiшi халати, але з такими ж самими глибокими кишенями. Я знову була “мамашею”. I прибиральниця знову дивилася на мене так, нiби особисто я була винна в усiх її негараздах.

Третя моя дитина з’явилася на свiт в Америцi. У мене була страховка i чiтке усвiдомлення, що нiхто не вимагає i не очiкує вiд мене нiяких “додаткових заохочень”. Це було нове i незвичне вiдчуття.

Напередоднi “заселення” у розмовi з медсестрою, яка заповнювала мою анкету, я обмовилася, що не люблю льоду у напоях. Коли мене привезли в мою палату, на кружцi для води бiля мого лiжка було написано “NO ICE”. Може й дрiбниця, але все ж…
В самiй палатi – 6 (!) рiзних кнопок для виклику медперсоналу. Медсестри приходили допомогти, коли в мене був бiль, спитати, чи є в мене питна вода, допомогти пiдвестися з лiжка, вiдповiсти на запитання стосовно дитини. I жодного разу я не вiдчула себе “мамашею”. Натомiсть я чула “How are you feeling Mrs. Miller?”, “How can I help you?” або “Sorry, sweety!” (якщо пiд час процедур менi було боляче).

I, наскiльки я побачила, подiбне ставлення – до усiх пацiєнтiв, не зважаючи на фiнансове становище, знайомства, колiр шкiри чи з якої країни ти приїхав.
Взаємоповага i взаємоввiчливiсть мiж персоналом i пацiєнтами – це те, чого так не вистачає українським медичним закладам.

Я досi не люблю лiкарнi, але в американському госпiталi у мене з’явилося приємне вiдчуття, що уся система працює для мене: для мого комфорту i мого одужання.
Натомiсть в наших лiкарнях ти нiби потрапляєш у чужу компанiю, в органiзм, який працює сам по собi i сам для себе, а тебе сприймає як ворожий елемент або як об’єкт для викачування грошей.

I, на моє глибоке переконання, жодна медична реформа не допоможе виправити цю ситуацiю, поки не вiдбудеться реформи у головах людей, котрi працюють у лiкарнях. Поки медсестри верещатимуть через коридор: “Чєво ви хатiтє!”, а прибиральницi продовжуватимуть грюкати швабрами…

Тетяна МЕЛЬНИКОВА

джерело: ПроТе.

Опубліковано в Власна думка

Український конгресовий комітет Америки звернувся до держсекретаря США Рекса Тіллерсона із закликом відвідати Україну у квітні 2017 року, під час європейського турне.

Опубліковано в Українці в світі