"Переносу Київської катедри до Москви ніколи не було". Про захопленням Московським патріархатом Української церкви.

П'ятниця, 27 січня 2017 12:07 Автор  Ніна Петриківська Прочитано 655 разів
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Доктор богослов’я Університету Арістотеля в Салоніках (Греція), доктор історії (Практична школа вищих досліджень, Сорбонна, Париж), науковий співробітник візантійської бібліотеки (Collège de France, Париж) Костянтин Вєтошніков аналізує документальне підгрунтя одного з поворотних моментів українського православ’я.

Стосунки між Православними Церквами в Україні в 2016 році не можна було назвати простими. І масштаб конфлікту вже такий, що він став предметом пильного інтересу істориків і богословів за межами України. Історія приєднання Київської митрополії до Російської Церкви у 1686 році оповита безліччю міфів і маніпуляцій. Про те, які канонічні наслідки цього акту, у зв’язку з якими подіями і на яких умовах це відбувалося, чи були схожі прецеденти, і чим може в перспективі завершитися український міжцерковний конфлікт, RISU поговорила з Констянтином ВЄТОШНІКОВИМ. Він доктор богослов’я Університету Арістотеля в Салоніках (Греція), доктор історії (Практична школа вищих досліджень, Сорбонна, Париж), науковий співробітник візантійської бібліотеки (Collège de France, Париж). У серпні 2016 року К. Вєтошніков був учасником Конгресу візантиністів у Бєлграді, де виступив з доповіддю «Передача» Київської митрополії Московському патріархатові в 1686 році: канонічний аналіз».

- Костянтине, як сталося, що Ви зацікавилися питанням передачі Київської митрополії Московському патріархату?

- Я займаюся актами Константинопольського патріархату візантійського періоду щодо Київської митрополії, і це питання було темою моєї докторської дисертації у Франції. Крім того, предметом мого інтересу є також внутрішні акти Київської митрополії, які збереглися тільки з тих часів, коли митрополити переїхали в Московське царство, але продовжували залишатися Київськими митрополитами. Цю тему запропонував один з організаторів круглого столу на Конгресі вызантинистов в Белграді, і я відразу ж погодився. Це питання дуже актуальне, і його більш важливо трактувати не стільки в історичному плані, як це багато разів вже було зроблено, скільки в плані канонічних наслідків передачі в управління Київської митрополії.

- Ви в своїй доповіді, представленій в Белграді, називаєте акт передачі Київської митрополії концесією. Наскільки взагалі часті прецеденти передачі митрополій і взагалі якихось канонічних територій в концессію? Можете взагалі розшифрувати цей термін?

- До київського випадку такого ніколи не було, принаймні, я таких прецедентів не знаю. Я намагався знайти, але не знайшов. Був інший прецедент - з передачею Алеппський митрополії, але це було пізніше (ця митрополія була повернута в юрисдикцію Антіохійського патріархату в 1792 р). Ще пізніше був схожий прецедент, коли утворилася Елладська православна церква після звільнення частини сучасної Греції. Як відомо, ця Церква оголосила односторонню автокефалію в 1833 р, а трохи пізніше, в 1850р. її канонічну автокефалію проголосив Константинопольський престол. Так ось: згодом територія Греції поступово збільшувалася, і кожен раз на знову приєднуються території видавався окремий акт про передачу їх Елладській церкві (в 1866 і 1882 роках). Це відбувалося до певного моменту, і коли дійшло вже до сучасної Північної Греції, Македонії та Західної Фракії, Константинополь сказав: «Стоп. Це ми вам не віддаємо повністю. Це будуть канонічні території Константинопольського патріархату, але вони будуть управлятися Елладської церквою (тепер це так звані «митрополії нових територій» відповідно до Патріаршого акту 1928 г.).

- Тобто це все-таки теж процес. З Алеппським прецедентом можна порівняти передачу Київської митрополії за якихось схожим обставинам?

- У Алеппський випадку це було викликано неможливістю управління митрополією патріархом Антіохійським - з безлічі причин, і Константинополь за зверненням мирян і духовенства Алеппської митрополії забрав її в своє підпорядкування. Це тривало якийсь проміжок часу, і коли нормалізувалася ситуація в Антіохійської патріархаті, Константинополь повернув її Антіохійскому престолу, підкресливши, що кожен патріарх керує своєю Церквою і не може один в іншого відбирати території.

- А які зовнішні обставини передачі в концесію Київської митрополії?

- Зовнішні обставини, які згадані в текстах офіційних актів, такі. Там говориться про неможливість рукоположення або призначення митрополита Київського Константинополем через те, що ці території увійшли до складу Московського царства, яке тоді перебувало в стані війни з Османською імперією. І було проблематично здійснювати поїздки між двома країнами і мати якісь контакти. Крім того, там були і внутрішні проблеми: населення частини західноукраїнських земель стало переходити в унію. На думку багатьох істориків, однією з причин цього було і небажання населення переходити в підпорядкування Московського царства. Також не можна забувати і те, що Київська катедра тривалий період залишалася вакантною через перешкоди з боку московського уряду і гетьмана, який погодився на підпорядкування Московського царства (як політичне, так і церковне).

- Іншими словами, обрання Київського митрополита залежало від волі державних чиновників, уряду? Саме московський уряд, кажучи нинішнім лексиконом, здійснював втручання в церковне життя?

- Так, це було втручання в церковне життя. Адже митрополит вже довгий час вибирався на соборі в Києві, і це обрання повинні бути тільки стверджувати в Константинополі. Тільки якщо це не був єпископ, то його висвячували. Але в основному митрополити в цей час вже обиралися з єпископів.

- Як Ви оцінюєте якість тих документів, які нам дісталися від тієї епохи? Наскільки вони достовірно відображають всі обставини цієї передачі?

- Я працював принципово тільки з актами Константинопольського патріархату, щоб вивчити канонічні наслідки того, що сталося, а не його історичних контекст. З цієї ж причини я працював з уже виданими текстами, а не з оригіналами, тому що мене цікавить тільки юридичний контекст. Всі ці акти були видані (так званий «Архив Юго-Западной России», виданий в Києві у 1859 році).

- Якщо документи видані Константинополем, то їх можна вважати достовірними документами?

 - Там ціла детективна історія. Тільки один акт зберігся в оригіналі, але я його не бачив. Фахівці, які працюють з оригіналами, стверджують, що на документі підпис Патріарха Діонісія, і кажуть, що проводилося порівняння підпису з іншими документами, і було встановлено, що це його автограф, його автентичний підпис. Я не фахівець в порівнянні почерків, але в цьому документі можна бути впевненим на 100%, що він справжній: документ, написаний грецькою мовою дуже високого рівня. Інші документи збереглися тільки в російській перекладі тієї епохи, і там вже постає проблема з підписами. Наприклад, в трьох документах, названих синодальними листами і датованих одним і тим же роком і місяцем (дня не вказано), зафіксовані три різних імені Халкідонського митрополита. І також деякі інші підписи не збігаються. Це велика проблема і тема для окремої статті. Я робив порівняльні таблиці, порівнював з іншими синодальними документами тієї епохи, які знайшов. І перше, що кидається в очі, - що кількість підписів величезна порівняно з тим, що зустрічається на інших документах даної епохи. Їх набагато більше, ніж зазвичай.

- Ризик підробки виключений?

- Абсолютно ні. Відомий доведений факт, що стосується Патріаршої грамоти 1561 року, що давала Московському князю Іоанну Грозному титул царя. Про це пише вже перший видавець цього акту (Analecta Byzantino-Russica, ed. W. Regel, Petropoli, 1891, с. LIII-LVII - прим. Авт.), Що на цьому документі справжніми є лише два підписи: Патріарха Іоасафа II і митрополита Евріпійского Іоасафа. Патріарх сам написав грамоту, її скопіював митрополит, і після їх справжніх підписів всі інші підписи були підроблені митрополитом.

- Це повинен був бути якийсь соборний документ?

- Так, це документ від Константинопольського собору. І цей акт був просто підроблено.

- У документі на концесію Київської митрополії немає умови, що коли обставини, які призвели до такого стану справ, будуть усунені, то історія повинна повернутися в початковий стан. Тобто, канонічно має бути апріорним, що будь-який тимчасовий стан має бути усунуто, якщо усунена причина його виникнення.

- Безпосередньо це зазначено не було, але, швидше за все, у Константинопольського Патрарха не було особливого вибору. З одного боку, де-факто захоплення Київської митрополії Московським Патріархом вже відбувся, територія належала вже російському царю, і тут що б Патріарх не робив, він змінити ситуацію вже не міг. Він просто надав ситуації канонічну форму і спробував зберегти честь і права Константинополя. І в відкриту він не міг висловити, що ця ситуація тимчасова. Але з іншого боку, як я говорив в своїй доповіді, в усіх актах Константинопольського Патріархату, коли відбувається якась агресивна дія, вказується, що це «на вічні часи і аж до кінця віку», і що так буде постійно і ніяких змін бути не повинно , або вказується термін, на який дана постанова поширюється. Навіть вставляють клаузулу, що якщо хтось спробує змінити цю ситуацію, нехай буде проклятий!. Але в даному випадку ми нічого подібного не бачимо.

- Тим не менше, навіть такі акти «на вічні часи» скасовувалися.

- І такі акти скасовувалися. До речі, я можу навести один акт, даний митрополиту Київському Алексію (1354-1378). Ймовірно, він просив дати дозвіл про перенесення своєї резиденції і, швидше за все, навіть катедри в Москву, але такого дозволу йому не дали. До того ж, до нього багато митрополити вже жили в Москві, а до цього у Володимирі, що в принципі заборонено канонами: єпископ повинен жити в своєму кафедральному місті постійно.

- Крім причин навали варварів ...

- Крім причин навали.

- Але якщо варвари підуть - треба повернутися.

- Так. У даній редакції, яку в Росії називають актом про перенесення митрополії до Москви, йдеться, що Володимир нехай буде другою резиденцією митрополита Київського, щоб він з цієї єпархії мав доходи для існування і адміністрації митрополії. І що коли Київ повернеться в свій початковий стан, і митрополит зможе туди повернутися і жити, Володимир все одно залишиться «на вічні часи» його другий резиденцією, і митрополит Київський туди може приїжджати і служити, і користуватися всіма благами.

- Перенесення резиденції і перенесення катедри - це тотожні поняття?

- Ні.

- Що сталося в 1299 році за митрополита Максима, коли відбувся «перенесення катедри»?

- Він просто переїхав, залишивши свою катедру.

- Тобто, перенесення катедри не було?

- Ні, його ніколи не було. Всі митрополити, навіть ті, які жили у Володимирі і потім в Москві, як би їх не намагалися назвати митрополитами Московськими, такими ніколи не були. Тому що в Москві не було навіть простої єпископської канонічної катедри. Катедральним містом, до якого належала Москва, швидше за все, був Володимир. Також була вказівка, що митрополит Київський зберігає «на вічні часи» Володимирську катедру за собою. Це його друга єпархія. Причому в документі зазначено, що він не є там єпархіальним єпископом і не має права сходити на горішнє місце і сидіти на ньому. Такі обмеження давалися тим єпископам, які управляли єпархіями, які їм не належать. На чільному місці за традицією сідає тільки місцевий законний єпархіальний єпископ. Наприклад, навіть коли Патріарх або старший єпископ приїжджали, або обидва вони ставали нижче, або місцевий єпископ ставав на горішнє місце. Іншими словами, було підкреслено, що це не його єпархія. Його єпархія - Київська.

- Щодо передачі Київської митрополії в межах 1686 року є хоч якийсь документ, нехай і оскаржують його достовірність. А є прецеденти, коли якісь канонічні території передавалися взагалі без передавальних актів, наприклад, внаслідок завоювань?

- У цьому контексті можна сказати наступне. Іноді російські історики говорять про церковне імперіалізм Константинополя по відношенню до Сербської або Болгарської Церков. Однак ці Церкви завжди належали до Вселенського Престолу, і потім їм давалися якісь автокефалії. Але в той час термін «автокефалія» мав на увазі зовсім інше. Автокефальним іменувався єпископ, який був виключений з підпорядкування своєму митрополиту і був підпорядкований безпосередньо патріарху. Можу навести приклад, який я добре знаю - кримські єпархії. Спочатку все кримські архієреї були єпископами, потім утворилася Готфського митрополія. Швидше за все, вона була тільки на папері: там були вказані якісь катедри, але жодного єпископа, який обіймав ці катедри, не відомо. І в той же момент інші кримські єпископи стали архієпископами, і в диптихах вони згадувалися як «архієпископ» або «автокефальний». Тобто, автокефальними вони були по відношенню до свого митрополиту і підпорядковувалися безпосередньо патріарху. Потім досить швидко вони всі перетворилися в митрополитів, але почесних - вони не мали єпископів під собою, крім одного випадку - але, швидше за все, вікарного єпископа Херсонеською митрополії.

- До речі, про Кримську митрополії. Крим був приєднаний до Російської імперії внаслідок російсько-турецьких воєн, але формально він належав Константинополю. Чи є якісь документи на його передачу до складу Російської Православної Церкви?

- Я це ретельно шукав у архівах Вселенського Патріархату і ніякого документа про це не знайшов. Приблизно десятиліттям потому, після приєднання Криму до Російської імперії (події в 1783 р) була видана енцикліка новомученика Патріарха Григорія V архієреям і вірним, щоб вони залишалися вірними державі і не переходили в російське підданство, «як це зробили деякі» (текст, швидше за все, ще не видано, я з ним ознайомився в Патріаршому архіві). Я підозрюю, що мався на увазі Ігнатій, митрополит Готфського і Кафський, який вивів християнське населення - і греків, і вірмен - в район нинішнього Маріуполя. Але ніякого канонічного акта з цього питання я не знайшов. Може, вони і зберігаються в московських архівах, але такі по справжній день не були представлені або видані, і ніякого посилання на них не було.

До речі, в Томосі про автокефалію 1924 р даному Польської Церкви Константинопольським Патріархатом, була оскаржена передача Київської митрополії. Я просто дослівно наведу цю цитату: «Бо написано, що початкове відділення від нашого Престолу Київської митрополії і залежних від неї Православних Церков Литви і Польщі, і їх приєднання до святої Московської Церкви було скоєно не в злагоді з узаконеними канонічними постановами, і не були дотримані угоди про повну церковну самостійність Київського митрополита, що носить титул екзарха Вселенського Престолу».

- У нас в Україні люблять посилатися на канонічне правило, що якщо протягом 30 років якийсь тимчасовий канонічний порядок ніким не оскаржений, то він закріплюється на віки вічні. Чи можна цей канон застосовувати по відношенню до концесії Київської митрополії?

- Даний канон - а мова, очевидно, йде про 17 правило Четвертого Вселенського Халкідонського Собору - говорить не про єпархіях навіть, і тим більше не про митрополіях, а про населені пункти, які знаходяться на кордонах між єпархіями. Так розуміють канон і три візантійських коментатора.

Раніше не було стабільних адміністративних кордонів навіть в світських областях, оскільки картографія була погано розвинена. Але якщо раптом з'являлося якесь село і один єпископ говорив: «Це моє село», а той говорив: «Ні, це моє село», то в цьому відношенні починалися розслідування. І навіть в історії Київської митрополії була тяжба між Суздальским єпископом і Київським митрополитом, який жив уже в Москві, і там довго розбиралися, скільки років під ким до цього був спірний населений пункт. Але це правило відноситься до містечкам або селах, які не були конкретно введені в чиюсь юрисдикцію, тобто, в кращому випадку, мова йде про парафіях.

А єпархії були всі розписані по диптиху: така-то єпископії підкорюється  такому-то митрополиту, а такий-то митрополит підкорюється такому-то патріарху. Тут, в принципі, ніякого розбрату бути не може. Спірне питання виникає, коли щось не було заздалегідь передбачено, якщо на кордоні виникає нова село. І ось там вже йшло за принципом, що хто нею володів останні 30 років, тому воно і належить.

Але по відношенню до єпархії, тим більше митрополії, тим більше найбільшої митрополії в світі (більшою, по-моєму, і не існувало) цей канон застосовуватися не може.

- У доповіді Ви вказуєте, що концесія Київської митрополії відбувалася на трьох певних умов - поминання першим Патріарха Константинопольського, збереження привілеїв і митрополита Київського, і право зборів кліру і мирян Київської митрополії обирати митрополита. Які виникають ризики невиконання цих умов тією стороною, на користь якої митрополія передавалася? До речі, можете розповісти про привілеї митрополита Київського?

- У числі привілеїв можна назвати, по-перше, його титул - митрополит Київський і ВСІЄЇ РУСИ (зараз у Київського митрополита в титулі залишилося тільки «і всієї України» - Т.Д.). Ці права були відновлені після того, як виник Український екзархат РПЦ. Але це неповні права, тому що у нього є ще й інші права - скликати свій власний Синод, обирати на цьому ж Синоді єпископів і їх висвячувати без зносини з Патріархією.

- Але на папері це зараз є.

- Зараз це формально відновлено, але в Українському екзархаті цих прав не було, як і після приєднання до МП. Але так було у всіх митрополіях Константинопольського Патріархату до тих пір, поки були реальні митрополії.

- Яка з умов не виконується?

- Не виконується умова про право на юрисдикцію митрополита Київського на всю митрополію, бо досить швидко почали обирати єпископів вже не в Києві на Синоді єпископів Київської митрополії, а на Синоді Російської Церкви. Хоча було передбачено, що митрополит повинен обиратися, як це греки називають, на зборах кліру і мирян. У слов'янській традиції це називають собором. Крім того, митрополит втратив свою юрисдикцію: його юрисдикція в принципі збереглася тільки над Київською єпархією. І ще йому заборонили іменуватися екзархом Вселенського Престолу і Всієї Русі. А титул - це його законний привілей.

- Поминання імені Вселенського Патріарха на першому місці - що це означає канонічно?

- У канонічної традиції - в самих канонах це не сильно відображено - кожен священнослужитель поминає свого ієрархічного начальника. Диякон або священик - свого єпархіального єпископа, і тільки його, тому що у нас один єпископ, який э главою своєї Церкви, яка одночасно є і місцевою, і кафолічною. Єпископ поминає свого митрополита (в митрополичій системі, як, наприклад, коли Київська митрополія входила до складу Вселенського Патріархату, священик згадував єпископа, єпископ - митрополита, митрополит - Патріарха). А вже патріархи в знак єдності Церкви поминають всіх предстоятелів всіх Церков і все православне єпископство.

- Тобто, поки ця умова дотримувалася, вважалося, що главою Київського митрополита є Вселенський Патріарх?

- Так.

- Коли це поминання припинилося, за яких обставин?

- Прямих відомостей я не бачив, але, швидше за все, це припинилося відразу після приєднання, і навіть, не виключаю, була заборона.

- Таким чином, непомітно для ока, Патріарха Московського перетворили в голову Київської митрополії?

- Так.

- А тепер про наслідки. З точки зору канонів, ця передача Київської митрополії «з рук в руки» є тимчасовим і беззаперечним актом?

- Взагалі канони не передбачають перероблення церковних кордонів. Якщо йти за канонами, то що було встановлено - воно повинно так і стояти. Навіть, наприклад, поява нових автокефалій не передбачено канонами: вони були засновані по ікономії. Вселенські собори утворили 5 Патріархатів: Римський, Константинопольський, Антіохійський, Олександрійський і Єрусалимський, а також Кіпрську церква.

- Можна трохи про це докладніше? Ми зараз говоримо, що це була перша хвиля автокефалій. Але це зовсім інші за якістю автокефалії, ніж у нас зараз прийнято думати.

- Спочатку кожен єпископ був автокефальних, над ним не було митрополита. Потім поступово, коли Церква почала вливатися в Римську державу після Костянтина Великого, дуже сильний вплив чинила римська адміністративна система, почали утворюватися митрополії. Митрополії утворювалися в першу чергу там, де знаходився адміністративний центр імперії. І перша стадія - це були автокефалії не по роз'єднанню, а по об'єднанню. Єпископ був самостійним, і про це можна судити навіть за канонами, які говорять, що коли треба вибрати єпископа, сусідні єпископи повинні  приїхати і обрати, висвятити нового. Мова не йде, що хтось перший повинен щось робити. Потім почали утворюватися митрополії, і митрополит не був диктатором у своїй митрополії, одноосібно він сам не мав права нічого робити щодо справ всієї митрополії. Це не його особистої єпархії, а всієї митрополії. Він повинен вирішувати ці питання тільки разом з єпископами своєї митрополії. Вони повинні були вирішувати спільно всі справи.

- Фактично митрополит був господарем своєї єпархії, але в рамках митрополії він був частиною «колективного розуму», так скажемо?

- Так, він був головою місцевого Синоду. І ні єпископи без нього не могли нічого робити поза своїх єпархій, ні митрополит поза своєю власною єпархії. Наведу один приклад, який навів греко-католицький єпископ на одній конференції. Просто треба розділяти юрисдикції, права кожного єпископа. Наприклад, Папа Римський - єпископ міста Риму, митрополит Лаціо, Патріарх Заходу і Вселенський архієрей. Його функції, якщо говорити по православному праву, такі: він повноправний єпископ в Римській єпископії, перший єпископ в митрополії Лаціо, він головує в Синоді, і управляє, за православними канонами, разом з єпископами, а не одноосібно. На рівні Патріархату Заходу (від цього титулу вони зараз відмовилися) теж управління відбувається спільно з митрополитами, якби вони там були, і на всесвітньому рівні - спільно з іншими єпископами, патріархами і т.д. Те ж саме і в Православній Церкві. Просто у Вселенському Патріархаті Константинопольський Патріарх ніколи не був митрополитом, він був єпископом, якого наділили особливими правами, поставили з Папою Римським на один рівень і назвали «другим по ньому». І Константинопольський єпископ - він єпископ своєї єпископії, яка знаходиться в межах середньовічного Константинополя, і навіть не повністю зачіпає сучасне місто Стамбул, тому що на території міста є вже інші митрополії, наприклад, Халкідонська. Митрополії у нього немає. Він єпископ міста Константинополя, і потім він уже Патріарх - перший єпископ свого Патріархату, і після цього він ще й першийь єпископ Православної Церкви.

- Тобто, у міру збільшення його титулу його права правити одноосібно зменшуються?

- Так. Єпископ - удільний князь у своїй єпархії. Митрополит - удільний князь у своїй власній єпархії, але не в митрополії. І патріарх - удільний князь у своїй єпархії, але в своїй Патріархії відповідно до канонів він нічого одноосібно вирішувати не може - тільки разом з Собором або Синодом.

- У Російській Церкві прийнято трактування ієрархічного субордінатізма: є глава Церкви, і від нього йде вертикаль влади. І чим більше титул - тим більше єдиновладним повноважень. Це не зовсім те, що було в III-V століттях?

- Це не зовсім канонічне явище, хоча деякі Вселенські патріархи претендували на абсолютну владу. Однак ця влада завжди обмежувалася Синодом або Собором. Одноосібно справ, що стосуються навіть його власного Патріархату, патріарх вирішувати не може - тільки з собором, з синодом. Це затверджено канонами, відповідно до яких патріарх не має права поїхати в чужу єпархію без згоди і дозволу на те місцевого єпископа. Можу просто приклад привести: Патріарх Афінагор, незважаючи на те, що він був особистістю дуже сильною, довгий час не міг поїхати в рідне село на батьківські могили, бо місцевий митрополит його бачити там не хотів.

Але в статутах деяких церков, називати їх не будемо, сказано, що патріарх має право візитації будь єпархії за згодою або без місцевого єпископа. Це суперечить канонам. Наприклад, нагородження якогось клірика або зведення в сан, наприклад, протоієрея - це прерогатива місцевого єпископа, але не Синоду і не патріарха. Клірики підкоряються тільки своєму єпископу, і митрополит або патріарх не має права втручатися в єпархіальні справи свого підлеглого єпископа, якщо там все діє відповідно до канонів і вченням Православної Церкви. Але якщо там відбувається щось не те, то він не тільки може, а й повинен туди втрутитися, але не один, а разом з Синодом. І, з іншого боку, якщо клірики мають якісь проблеми зі своїм єпископом, наприклад, єпископ застосував якісь канонічні заборони, то такі клірики можуть звернутися до вищестоящого єпископу - митрополиту або патріарху - з проханням, щоб розглянули їх скаргу, але знову ж не одноосібно, а соборно.

Таким чином, при перших автокефалії була якась регруппація. Спочатку були окремі єпископи, потім митрополії, потім були супермітрополіі, потім вони об'єднувалися в екзархати, деякі екзархати стали патріархатами, деякі були скасовані і з'єднані в один Патріархат - Константинопольський, наприклад.

- Значить, перші автокефалії були в цілях укрупнення?

- Так.

Для довідки.

17 правило Четвертого Вселенського Халкідонського Собору:

У кожній єпархії парафії, що знаходяться в селах або передмістях, повинні незмінно перебувати під владою єпископів, що ними відають: а надто, якщо були вони під їхньою орудою протягом тридцяти років. Якщо ж у межах тридцяти років був, або буде стосовно них якась суперечка, то нехай буде дозволено тому, хто має себе за скривдженого, почати про те справу перед обласним Собором. Якщо ж хто буде скривджений своїм митрополитом, то нехай судиться перед екзархом великої області чи перед Константинопольським престолом, як було сказано вище. Але якщо ж царською владою місто буде перебудоване або збудоване наново, то розподіл церковних парафійне хай підпорядковується цивільному і земському порядкові.

8 правило Третього Ефеського собору:

… для дотримання в інших областях і всюди в єпархіях: нехай ніхто з боголюбивих єпископів не посягає своєю владою на іншу єпархію, яка від початку не була під рукою його чи його попередників: але якщо хто посягнув і насильно яку єпархію собі підпорядкував, нехай її віддасть: щоб не переступалися правила отців і не вкрадалася під виглядом священнодіяння зарозумілість влади мирська… Якщо ж хто запропонує постанову протилежну до того, що тут визначено: бажане всьому святому і вселенському Собору, нехай буде воно недійсне.

Далі буде...

Автор: Тетяна Деркач

Останнє редагування П'ятниця, 27 січня 2017 14:09

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається