Секрети майстрині, що знає 150 вишивальних швів

Середа, 11 січня 2017 09:25 Автор  Оксана Козак Прочитано 1889 разів
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Про те, як вишивання змінює життя людини розповідає чудова майстриня з Тернополя Вікторія Кривоніс.

Нині Вікторія успішна майстриня-вишивальниця, її роботи милують око, а ще вона передає свої вміння іншим під час курсів та майстер-класів з вишивки. Загалом Вікторія Кривоніс володіє 150 видами швів, у неї десятки учнів. А нещодавно жінка ще й отримала звання - майстер народних художніх промислів художньої вишивки. Інтерв'ю з нею поділилося тернопільське видання 20 хвилин.

— Моя подруга каже, що я успішна, а я вважаю себе щасливою. Бо я роблю те, що люблю, - каже пані Вікторія. Вишиває вже 16 років Віднедавна Вікторія Кривоніс захопилася ще й борщівською вишивкою і разом зі своїми ученицями - Майєю Юркевич та Ларисою Овчарук заснувала школу борщівської народної сорочки.

— Вишивкою я займаюся 16 років, - розповідає пані Вікторія. - У 2000-му році потрапила на курси вишивки на біржі праці. Спершу мені там пропонували курси перукарів, але я сказала, що хочу вишивку. Мріяла навчитися вишивати гладдю. Мені казали: «Та ви що, ви потім роботи не знайдете, це ж незатребувана спеціальність». Курси вишивки проводили фахівці з вищого професійного училища №10. Тоді там ще займалися вишивкою, зараз, на превеликий жаль, того нема. І це дуже прикро.

На курсах я опанувала основу вишивання, мені прищепили любов до вишивки, навчили мережити, а також всі основні українські шви – занизування, набирування, низинку. Там мені дали зрозуміти, що є не тільки хрестик. Схопивши всю цю основу, я вже 16 років вишиваю.

Коли я дізналася, що в училищі вже не вчать вишивати, подумала: „Ну хтось же має вчити” і вирішила організовувати власні курси. Перші спроби майстер-класів у пані Вікторії були дуже давно, і спершу їй було дещо страшно. Потім вона познайомилася з іншими майстринями, і вони просили навчити їх вишивати.

— Ми зібрали невеличкі групки, я приходила і їх вчила, - розповідає жінка. –Досі спілкуємось і я дуже тішуся, що познайомилася з такими чудовими талановитими людьми. Підхопила вірус „борщівки” Нещодавно Вікторія Кривоніс захопилася борщівськими швами. — Вони такі хитрі, адже переважно повторюють загальні шви, поширені по всій Україні, - каже майстриня. - Навіть той самий борщівський верхоплут, - я ж знала, що його використовують на Поділлі, Чернігівщині. Потім побачила у книжці Людмили та Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка», що цей верхоплут не йде класично, а прокладається дещо по-іншому. Ця книга чудова і настільки зрозуміла, що я зі знаннями, що таке верхоплут, одразу зрозуміла як прошити саме борщівський візерунок, - колодки, шов битим. До речі, теж по книжці легко простежити, що це насправді модифікація штапівочки чи стебнівки, яку я вже знала наперед. Крім того за 16 років я вивчила закордонні техніки – баргелло, хардангер. Ось так одне на друге накладалося і упродовж тих років засвоїлося. І коли прийшов час борщівки, у мене все вийшло, адже є досвід.

Вікторія Кривоніс додає, що поштовхом займатися борщівською вишивкою серйозніше стала поїздка на фестиваль до Борщева. Тоді, як каже, вона подхопила цей „вірус”.

— Я побачила всі ці автентичні сорочки, потримала їх у руках, і таке з’явилося натхнення, що я досі його відчуваю, - каже тернополянка. - Мені зараз нових поштовхів не треба, бо я ще досі тим надихаюсь. Повернувшись, подумала, що борщівський верхоплут легенький і треба його дівчатам показати.

І от я восени провела перший майстер-клас, на який прийшло 45 людей. Такого я не чекала. Я аж налякалася! І тоді ми подумали, що, можливо, не всі потрапили на це навчання. І вирішили провести його ще раз. Тоді прийшло прийшли більше 20 людей. Я була дуже задоволена! Потім усе переросло в школу, і я ще більше захопилася. Сорочки для всієї родини Школа борщівської народної сорочки вже встигла побувати з майстер-класом у Києві, тепер у планах Львів.

— Наразі беремо канікули, а після свят із новим диханням продовжимо, - каже Вікторія Кривоніс. — І думаємо, що, можливо, в січні, почнемо ще одну течію курсів вишивки — відгалуження від школи борщівської вишивки. Адже є багато охочих освоїти мережку, хочуть вивчити вирізування та хардангер. Та й взагалі треба вивчати всі українські старовинні шви. До слова, у Вікторії Кривоніс є велика родинна колекція сорочок, які вона вишила своїми руками.

— В мене є дві сукні, чотири сорочки, одну сорочці свекрусі вишила, одну мамі, кумові, три — чоловікові. Донечці вже за п’яту буду братися, - розповідає жінка. - Також вишила два рушники — для доньки та сина. Та ще купу всіляких дрібничок. Причому у мене є лише одна сорочка, вишита хрестиком. Решта — набирування, вирізування, є мережана з поєднанням різних технік. А першу роботу, вишиту хрестиком, я виготовила у 25-річному віці. Мене мама у дитинстві навчила і кроїти, і шити, і плести гачком, і спицями. А вишивання мене чомусь ніколи не захоплювало. Але одного разу я побачила картинку і сказала мамі, що я її хочу. Мама показала, як вишивати хрестиком. І вже у 30 років я потрапила на курси вишивки. А що сталося далі – ви вже знаєте.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається